Краєзнавство. Наша історія.
Погляд в далеку сивину історії села Михайлівка.
Великі особистості нашого краю.
Преподобний Воніфатій (в миру Даміан Федорович Виноградський) народився в 1785 році у селі Михайлівка на Кіровогдащині в родині Федора та Євдокії Виноградських. Початкову освіту здобув в рідному селі. На прохання матері, одружився в 20 річному віці. У 1811 р. втупив до Малоросійського полку на військову службу, брав участь в Французько-російській війні. У 1818 році повернувся до рідного села, де продовжив займатися сільським господарством. Зі згоди дружини вирішив покинути рідне село та піти в монастир.
Прийшов до Києва, спочатку проживав в різних монастирях та при храмах. З 8 липня 1850 р Київський митрополит Філарет (Амфітеатров) визначив Даміана в Ржищівський монастир (тепер жіночий), але він, з благословення свого настоятеля, залишився жити в Києві для справи чужинців.14 жовтня 1851 р преосвященним Аполлінарія, єпископом Чигиринським, переміщений був він послушником в Києво-Михайлівський монастир і тут прийняв постриг в чернецтво (19 грудня 1854 р), з нареченням Воніфатія. Потім Воніфатій 8 грудня 1856 р. — рукоположений в сан ієродиякона, а 10 травня 1860 р. — ієромонаха
Земляки ієромонаха Воніфатія, які прибули в 1861 р в Михайлівський монастир на прощу, просили о. Воніфатія повернутися на батьківщину і там влаштувати скит.
О. Воніфатій з'явився до настоятеля Михайлівського монастиря, преосвященному вікарію Серафиму, з проханням і за благословенням відпустити його на батьківщину для влаштування там скиту; але преосвященний, вручаючи йому ікону, сказав: "Ось тобі від мене благословення Боже і ікона Архістратига Михаїла та Великомучениці Варвари; йди в хутір Феофанію, засновуй там скит і збудуєш його ". Ієромонах Воніфатій, взявши з Михайлівського монастиря 2-х ієромонахів, 2-х ієродияконів і 3-х послушників, з любов'ю взявся за доручену йому справу і, дійсно, з Божою поміччю і при своїх духовні дарування зумів покласти початок чернечого гуртожитку в Феофанії.
Насамперед о. Воніфатія, після прибуття в Феофанію і розміщенні братії в старих будівлях архієрейського будинку, було прикрашення церкви Архистратига Михаїла. Зовні церква була відремонтована, а всередині - вівтар та іконостас - прикрашені багатьма іконами, і церква забезпечена була достатньою начинням. За бажанням і почину о. Воніфатія в храмі і в келіях ченців перед святими іконами зажевріли до сорока невгасимих лампад. Встановлено було щоденне строго згідне з церковним уставом богослужіння в пустельній церкви і, з дозволу преосвященного Серафима, заснований звичай невсипущого читання Псалтиря, а також заведено було соборну читання акафісту Архистратигу Михайлу кожного недільного дня року. На невеликій відстані від храму влаштована була дерев'яна дзвіниця і куплені дзвони. Пожвавлення Феофанії не сховалося від христолюбця, і в третій рік перебування тут о. Воніфатія зібралося сюди до 30 осіб; чимало прийшло сюди і бідняків київських, які пам'ятають чесноти і чужинців о. Воніфатія. З'явилися в Феофанію і прочани середнього стану. Все це і викликало необхідність побудови келій для братії, для прочан благородного звання - готелі, а для прочан простого звання - прочан будинку.
Кожен шанувальник в пустелі надходив на утримання о. Воніфатія, знаходив привітний прийом, безкорисливий притулок і трапезу. Багато з подорожніх, по слабкості здоров'я, залишалися зимувати в Феофанії, і таких, бувало, кожного року зимує близько 50 осіб. Чи не прийми їх о. Воніфатій під свій захист, вони загинули б на дорозі від холоду і голоду. Гідний подиву той приплив коштів, який став притікати в Феофанію з часу прибуття туди о. Воніфатія. А адже коштів щось треба було дуже багато: і на благоустрій Феофанії, і на підтримку встановлених побожно звичаїв, і на чужинців. А траплялося так, що не було у о. Воніфатія зовсім грошей, нема на що було і хліба купити не тільки для мандрівників, але й для братії. Старець, поклавши уповання на Господа, вирушає до Києва і отримує хліб і їстівні припаси, та підтримку на утримання Феофанії гроші і все необхідне. Михайлівський монастир не раз пропонував допомогу Феофанії, але о. Воніфатій здебільшого відмовлявся, посилаючись на те, що він буде влаштовувати монастир на свій рахунок, тобто на подаяння боголюбців.
У 1865 році о. Воніфатій приступив до будівництва нового приміщення для преосвященного настоятеля Михайлівського монастиря, а в 1867 році, з благословення Преосвященного Порфирія (Успенського) і за планом, складеним за вказівкою того ж преосвященного, спорудив нову кам'яну церкву в ім'я "Всіх Святих".
З благословення єпископа Чигиринського Серафима (Аретинського) заснував новий скит Михайлівського Монастиря — Феофанія. Пантелеймонівського монастиря.
Переймаючись доставкою доброї питної води, о. Воніфатій викопав криницю неподалік від кухні, розчистив і розділив на три відділення ключ під горою, названими преосвящ. Інокентієм "Живоносне Джерело". Над цим джерелом влаштована була каплиця, стіни якої прикрашені були св. іконами.
В Феофанії братія в ігумені Воніфатій бачила зразкового ченця, всім єством своїм відданого Богу і святій церкві Христовій. За словами колишнього келейника, нині ієромонаха Леоніда, келійно життя о. Воніфатія була постійним подвигом молитви і Богомисліє. Щодня вичитував він у себе в келії покладене правило, постійно акафісти Спасителю і Божої Матері, ранкова і вечірня служби по молитвослову і, крім цього, протягом тижня прочитував обов'язково двох євангелістів. За рік до смерті о. Воніфатій відчув крайнє знемога сил тілесних, але духом був бадьорий
. За правило він здійснював молитву не стоячи прямо, а, одягнувшись в мантію, падав на коліна. Тут же біля стояла лава, яка і слугувала подвижнику ложем, а відвідувачам - місцем сидіння.
За місяць до смерті ліг він на своє убоге ложе і більше не вставав. О 10 годині ранку 27 грудня 1871 року ігумен Воніфатій, долучившись Св. Таїн, з миром віддав душу свою Богу, на 85-му році свого богоугодного життя. Похований за вівтарною стіною поза церквою "Всіх Святих".
